Hе бійтеся! Відкрийте двері Христові! Гнєзно, 3 червня 1997 року.
До справжнього об’єднання європейського континенту довго ще йти. Не буде єдності Європи, поки вона не стане спільнотою духу.
Любі брати і сестри, через вісімнадцять років повторюю це саме: нам потрібно бути готовими. Бо часом дуже боляче виявляється, що для відбудови європейської єдності недостатньо повернути право на самовизначення і поширення політичних та економічних свобод. Як же ж не згадати на цьому місці трагедію народів колишньої Югославії, драму албанського народу і величезний тягар, який несуть всі суспільства, що повернули свободу ціною великих зусиль, скидаючи з себе ярмо тоталітарної комуністичної системи. Невже не можна сказати, що після падіння однієї стіни, видимої, ще більше оголилась інша стіна, невидима, яка далі ділить наш континент – стіна, що проходить через наші серця? Вона збудована зі страху й агресії, з нерозуміння людей іншого походження та іншим кольором шкіри, з іншими релігійними переконаннями, вона збудована з політичного і економічного егоїзму та послаблення вразливості до вартості людського життя й гідності кожної людини. Навіть беззаперечні досягнення останнього періоду в економічній, політичній, суспільній сферах не прикривають цієї стіни. Її тінь падає на всю Європу.
До справжнього об’єднання європейського континенту довго ще йти. Не буде єдності Європи, поки вона не стане спільнотою духу.
Цей найглибший фундамент єдності принесло Європі та віками його зміцнювало християнство, зі своїм Євангелієм, зі своїм розумінням людини і внеском у розвиток історії народів. Це не привласнення історії. Адже історія Європи є великою рікою, до котрої впадають різноманітні притоки і струмки, а розмаїття традицій і культур, що її творять, є великим її багатством. Кістяк європейської ідентичності зведений на християнстві. І нинішня відсутність її духовної єдності виникає, головним чином, з кризи тієї ж християнської самосвідомості. Дорогі брати і сестри, саме Христос, Ісус Христос, «учора й сьогодні – той самий навіки» (пор. до Євреїв 13,8), показав людині її гідність! Це Він є гарантом цієї гідності! Це хранителі Європи – св.
Бенедикт і святі Кирило та Мефодій –привили європейській культурі правду про Бога і про людину. Це почет святих місіонерів, яких сьогодні нам нагадує св. Войцех, ніс європейським народам звістку про любов до ближнього, про любов до ворогів – навіть звістку про те, щоб віддати за них життя. Цією Доброю Звісткою – Євангелієм, жили в Європі протягом наступних століть, аж до сьогодні, наші брати і сестри. Її повторювали стіни костелів, абатств, лікарень та університетів. Її проголошували книги, скульптури, ікони, сповіщали строфи віршів і твори композиторів. На Євангелії закладались підвалини духовної єдності Європи. Тому біля могили св. Войцеха запитую, чи можна нам відкинути закон християнського життя, котрий проголошує, що лише той приносить рясний плід, хто помирає для всього, що не є Боже, хто помирає для блага братів, як зерно, кинуте у землю?
Тут, з цього місця, повторюю заклик з початку мого понтифікату:
відкрийте двері Христові! В ім’я поваги до прав людини, в ім’я свободи, рівності, братерства, в ім’я солідарності й любові один до одного, закликаю вас: не бійтеся! Відкрийте двері Христові!
Без Христа не можна зрозуміти людину. Тому стіна, яка здіймається сьогодні в серцях, стіна, яка ділить Європу, не впаде без навернення до Євангелія. Без Христа не можна будувати міцної єдності. Не можна цього робити, відриваючись від того коріння, з котрого виросли народи і культури Європи, від великого багатства віків, що минули. Як же ж можна розраховувати на побудову «спільного дому» для всієї Європи, якщо не вистачить цеглин людських сумлінь, випалених у полум’ї Євангелія, поєднаних цементом солідарної суспільної любові, що є плодом любові Божої?
За таку дійсність боровся св. Войцех, за таке майбутнє віддав своє життя. Він нам сьогодні також нагадує, що не можна збудувати новий порядок без оновленої людини, цього найміцнішого фундаменту кожного суспільства.
