Перші дні травня були для повноцінного, самодостатнього славного Луцька досвідом тимчасового перетворення на мікрошенгенську територію. Такого міксу цивілізованих європейців на своїх просторах місто ще, мабуть, раніше не бачило. А політичні лідери країн Європейського Союзу просто вирішили змінити резиденцію, аби провести тут процедуру прийняття нових країн-кандидатів до складу євросім’ї. Луцьк надихав і додавав впевненості. Лучани ж щиро сприяли творенню бездоганної атмосфери в найсокровенніших закутках свого міста :).
Насамперед, європарламентарі люб’язно окупували приміщення Луцької міської ради – і хто після цього переконуватиме нас, що, перш ніж нагріти собі вигідне місце, треба його тяжко виборювати??? Неправда, лучани віддають найкозирніші місця, як тільки мова заходить про євроінтеграційні процеси та перспективні плани стосовно їхньої зручної транскордонної території. Варіант насправді вигідний, адже Луцьк уже вкотре влучно пропіарили міжнародні медіа (див. www.ngotv.eu), а творчий підхід до презентації роботи ЄС у стінах Луцької міської ради надихне по тому на прогресивніші вчинки, напевно, навіть місцеву правлячу верхівку (європейці ж їм залишили після свого перебування у стінах таку атмосферу палючої енергії!).
Згодом господарі вирішили організувати провокативний хід, аби в кулуарах активісти-політики сердечно розслабилися й душевно розкрилися, – і влаштовували для європейських гостей справжні українські щирі гостини: релаксували «на майдані», «на оболоні», у стінах «старого Лучеська»... Інтегрувалися, максимально ефективно використовуючи такі плинні хвилини перебування в місті. Щойно потрапили в аристократичний Любартів замок, дух перехопило від того, чи не відбулися, бува, збої в магнітних хвилях та вимірі місцевого часу – 1429 рік, рік з’їзду славних монархів Європи, символічно нагадував про значущість міста Луцька в консолідаційних процесах між європейськими країнами. Для того, аби переконатися в реальносі усіх подій, достатньо було піднятися на оглядовий майданчик В’їзної вежі Замку. Тут, з 27-метрової висоти, розкрилися панорами відверто сучасного і урбанізованого, але всеодно якогось утаємниченого міста: класицистичний Петропавлівський костьол і середньовічна вежа Чарторийських, дзеркальний Стир, старе місто і сучасний ринок, модерні споруди і вічнонезаймане чисте європейське небо. Навіть на висоті ми не побачили ніяких кордонів. Помічаються кордони хіба лиш часові – межі епох. Особистісне, людське, народне, міжкультурне – воно лишається завжди рушійним та стимулюючим...
Луцьку бути частинкою великого Шенгену, безперечно. Тут комфортно і тепло, тут якісно працюють люди, організатори-ентузіасти, тут з максимальною віддачею гостинності зустрічають гостей, тут відчуваєш значимість спілкування в процесі розвитку себе самих та навколишнього середовища, тут починаєш розуміти, яким незамінним відчуттям є ейфорія єднання щирих очей та широких посмішок. Тут живуть щасливі повноцінні люди. А нічого глибшого, аніж уміння ловити щастя в безпосередньо дану тобі життям хвилину, на світі немає. Це по-європейському. Це по-луцькому!
Ліля Куль